Неопублікована стаття Павла Кудрицького | Свадебный дневник - идеи для вашей свадьбы, свадьба своими руками, мастер-классы и свадебные фотосессии

Реальные свадьбы Галерея Сделай сам Идеи Палитра Новости моды
Skip to content

Неопублікована стаття Павла Кудрицького

22 липня 1926 року київських театралів потрясла трагічна звістка. Води Дніпра прийняли душу моло­дого талановитого актора і режисе­ра театру «Березіль» Павла Берези-Кудрицького, якому щойно (9 липня) виповнилося 30 років. За чутками і розповідями співробітників театру — через нерозділене кохання Павла до Валентини Чистякової — прими театру, дружини художнього керівника і директора колективу — Леся Курбаса. В газетах і журналах з’явилися некрологи. Один із них був опублікований у журналі «Кіно» за 1926 рік (№ 11).

«СМЕРТЬ П. КУДРИЦЬКОГО» Тов. Павло Кудрицький був один з перших фундаторів мистецького об’єднання «Бере­зіль» 1922 року, коли Лесь Курбас з групою молодняка, в маленькому містечку Біла Церк­ва, готувався до першого виступу «Березоля» на фронті театральної культури України.

Скромна, витримана людина, дисципліно­ваний робітник, він цілком віддався творчій праці колективу, і ніколи, навіть у найтяжчі хвилини життя об’єднання, не покидав пер­ших рядів «Березоля». Його перший акторський виступ відбувся у «Газі», цій талановитій постановці режисе­ра Курбаса. Надалі він виключно працює в справі організації режисерської лабораторії театру «Березіль».

Два роки впертої праці, і ми бачимо його першу постановку «Комуна в степах», що нею «Березіль» розпочав сезон 1925 року. Нагла смерть видерла тов. Кудрицького з рядів старої гвардії «Березоля».

Остання його праця «Отелло», що він готу­вав як зразкову роботу для червоної сто­лиці України — Харкова, зараз готується «Березолем» до постановки за детально розробленими планами небіжчика.

І ця трагедія буде посмертною працею цього видатного робітника революційного театру України».

У рукописному відділі Державного музею театрального, музичного і кіно­мистецтва України знайшлася неопублікована стаття П. Берези-Кудрицького (інвентарний № 9081/57339). У ній ідеться про роботу «Березоля» у 1922 — 1924 роках, його репертуар, акторську і режисерську науку, пошу­ки нових театральних форм у виставах Леся Курбаса («Жовтень», «Рур», «Газ», «Джіммі Гіґґінс», «Макбет»), Ф. Лопатинського («Нові йдуть», «Машиноборці», «Поширились у дурні»), Б. Тягна («Секретар профспілки»), В. Василька-Міляєва («За двома зайцями»).

Павло Береза-Кудрицький вважав, що «ЛЕФ» – театральний лівий фронт мистецтв — єдино зо­середжений в «Березолі». Лесь Курбас в цьому ж таки 1924 році помітив принципові розходження його теа­тру з ЛЕФом, який перебував «поза завданнями революційної сучас­ності», де «переважають технічно-організаційні завдання, а ідеологічно-організаційні — обов’язково на другому плані» (Лесь Курбас. Естет­ство // Барикади театру. — 1923. — № 2/3. — С. 3.). Змінився погляд на «ЛЕФ» і «Березіль», мабуть, тому стаття Берези-Кудрицького – члена режлабу театру й не була опублікована. Додаємо цей матеріал, який в оригіналі був написаний російською мовою.

Театральний «ЛЕФ» в Україні — мистецьке об’єднання «Бере­зіль»

Мистецьке об’єднання «Бере­зіль» (українською — березіль, бе­резень, весна) засновано в березні 1922 року невеличкою групою ре­волюціонерів українського театру на чолі з режисером Аесем Курбасом, виходить у своїй роботі з принципів та завдань, поставлених «Молодим театром», який розпочав роботу в Києві ще до революції 1917 р. Слід зазначити, що український театр проходив шляхи свого розвитку, які цілковито відрізнялися від росій­ського. Через панівне тоді пригноб­лення всіляких паростків націо­нальної самосвідомості український театр аж до революції не міг вийти з рамок історично-етнографічного й побутового репертуару. Тому поява з перших же днів революції україн­ського театру з виключно європей­ським репертуаром, що ставив собі одним з головних завдань вирішення чисто формальних питань театраль­ної майстерності, була справжньою революцією в українському театрі. В «Молодому театрі» згрупувалися навколо його ідеолога й головного режисера Леся Курбаса молоді укра­їнські актори, група яких і створила сучасну ліву течію українського теат­ру, на чолі якого стоїть «Березіль».

Чітке усвідомлення Л. Курбасом та його однодумцями істинних шля­хів і завдань революційного театру змусило швидко перейти стадію єв­ропейського психологічного театру, як необхідний етап розвитку й роз­почати пошуки нових театральних форм, що відповідають вимогам ре­волюційної сучасності. Напружена робота Л. Курбаса в царині культури жесту й техніки актора взагалі, осо­бливо ж у галузі завдань режисера всучасному театрі та принципу по­будови сьогоднішньої вистави, ви­лилося 1920 р. в постановку «Гай­дамаки» (інсценізація Л. Курбаса за Т. Шевченком), коли вперше в укра­їнському театрі були застосовані такі способи, як ритмізація рухів маси й персонажів, уведення постійних конструкцій як допоміжного засобу для режисера й актора у розгортанні дії та позбавлених будь-якої ілюзор­ності і т. п. Громадянська війна й часті інтервенції примусили швидко поки­нути роботу в центрі, де вона стала неможливою, і замкнутися в лабора­торній роботі над поставленими теа­трові революцією та життям завдан­нями. З-поміж них головними були: система виховання актора нового типу й система режисури. Після не­одноразових спроб утілення в життя своїх ідей в існуючих тоді (1921 р.) театральних колективах виявилося, що єдино можливим і правильним шляхом буде організація революцій­но налаштованого молодняка, що й було зроблено із заснуванням Мис­тецького об’єднання «Березіль».

Перші місяці свого існування мо­лоде Об’єднання присвятило виключ­но студійній роботі — тренуванню акторського матеріалу. Величезна робота була здійснена над вихован­ням — спаюванням різнорідних, майже нічим не пов’язаних між со­бою індивідуумів у міцно об’єднаний ідейний, нового типу акторський колектив, яким став «Березіль» на момент свого першого публічного виступу в день Жовтневої революції у 1922 р. з агітп’єсою «Жовтень», яка вдарила, наче грім серед акаде­мічно ясного театрального неба, що буловідзначено місцевою пресою як цілком виняткове явище в театрі за майстерністю режисера й технічною підготовкою актора. Перший виступ «Березоля» збігся з прийняттям над ним шефства 45-ї Волинської Червонопрапорної дивізії. Варто за­значити, що вся робота «Березоля» в перший рік його існування була можливою тільки завдяки матері­альній і величезній моральній під­тримці 45-ї дивізії. Міцний зв’язок «Березоля» із 45-ю дивізією позна­чився на його роботі в поставленій Л. Курбасом у день річниці Червоної Армії нової агітки «Рур», що стояла серед п’єс такого плану, безперечно, однією з найпомітніших за своєю оригінальністю, гостротою відобра­ження поточних подій та глибокою агітаційністю, що легко сприймало­ся глядачем.

Постановка ця щодо засобів вира­ження є найчистішим революційним експресіонізмом, що як течія в театрі ніде, крім українського, здається, не виявлявся.

Згадані постановки «Березо­ля» були відгуком на поточні по­дії, даниною обставинам і пробним каменем для режисури та акторів. Водночас провадилась у неймовірно важких матеріальних умовах велика робота над підготовкою програм­ної постановки — «Газ», яка стала етапною, переломною не лише в розвитку Л. Курбаса як режисера- революціонера, айв історії розвитку українського театру, оскільки «Бе­резіль» є його авангардом.

Для постановки невипадково була [взята] п’єса німецького експресіо­ніста Георга Кайзера. Уродженцеві Галичини, людині західної культури була близькою німецька культурна думка, особливо в її революційному вияві. Революційна сучасність Украї­ни, глибоко й позитивно сприйнята, примусила зі свого боку переглянути й піддати гострій критиці весь пере­йдений до 1922 р. шлях.

Постановка «Газ», як в ідео­логічному сенсі, так і в сенсі вирі­шення старих і порушення нових питань театральної майстерності є для українського театру великим етапом, що завершує епоху мину­лого та визначає шляхи подальшої роботи. Розв’язуючи строго науко­во й математично точно цілу низку питань театральної майстерності, як-от — жест, слово, побудова ма­сових сцен, використання постій­них умовних конструкцій, роль режисера в сучасній виставі і т. п., постановка ця є великим внеском у науку театру взагалі.

Винятковий інтерес, із яким сприйняли постановку «Газ» у Києві й Харкові, примусив центр звернути увагу на роботу молодого об’єднання й надати йому матеріаль­ну підтримку, щоправда, поки надто скромну й недостатню.

Наступним етапом у роботі «Бе­резоля» була постановка Л. Кур­баса «Джіммі Гіґґінс» — восени 1923 року. Якщо «Газ» завершував перейдений етап і лише визначав нові завдання в роботі, то «Джім­мі Гіґґінс» цілком зрозуміло й точ­но їх ставить і вирішує. Від театру умовного, з моментами ірреально­го («Газ»), «Березіль» ступає на шлях театру, суголосного револю­ційній сучасності, яскраво агіта­ційного, з орієнтацією на масового пролетарського глядача, який праг­не впливати на цього глядача най­більш доступними і зрозумілими йому засобами. За всієї виняткової уваги щодо запровадження точно- наукових законів театру як такого, домагаючись відшукування втра­ченої буржуазним психологічним театром — театральності, як само­стійної майстерності, «Березіль» головним своїм завданням визначає реальність (звичайно, театральну) як засіб вираження.

«Джіммі Гіґґінс» за змістом справжня глибока трагедія проле­таріату, втіленого у фігурі Джіммі. В інтерпретації Курбаса Джіммі на­був твердо виявлену ідеологію про- летарія, який проходить тернистий шлях усвідомлення своїх справжніх класових інтересів. У постановоч­ному сенсі цей блискучий фейер­верк режисерської майстерності, втіленої у принципі постановки, в перетині багатьох театральних пла­нів (у композиції вистави і свіжості, новизні й оригінальності засобів ви­раження, кіно, як органічна частина дії, образнодійове перетворення громадськополітичних фігур і ситу­ації і т. п.).

Наступна програмна постановка Л. Курбаса — «Макбет», показана 2 квітня 1924 року, є одним з найви­щих досягнень його режисерського таланту.

Із формального боку поста­новка являє собою великий інте­рес, завдяки яскраво проведеному принципові оголення театральної фактури: в акторі підкреслення мо­менту «техніки гри», відкидаючи будь-яке переживання, у предмет­ному оформленні — застосування площин, що літають на очах у гляда­ча за принципом маятника, з напи­сами, якими позначують місце дії, та конструкцій, що висуваються чи опускаються у потрібний момент на тросах.

Літаючі площини, крім того, що миттєво «по-шекспірівськи» мі­няли місце дії, розкриваючи широ­кі можливості для монтування ви­стави за епізодами, надавали також своїм рухом під час дії недосяжних раніше напруги й динаміки (пере­слідування Макбета духом Банко крізь увесь палац).

З іншого боку, постановка ця дуже просто, економно й перекон­ливо розв’язує питання: як можна використовувати геніальні творін­ня Шекспіра для цілей сучасності, залишаючи недоторканим (окрім звичних купюр) текст Шекспіра. Було введено декілька чудових, над­звичайно близьких духові Шекспі­ра, інтермедій (меса-чорт-єпископ, косарі, блазень-арлекін та фінальна сцена коронування), що одразу пе­рефарбували всю п’єсу у яскраво червоний колір.

За три роки існування «Березо­ля» паралельно з постановкою весь час проводилася робота над про­фесійним вихованням акторсько­го складу за системою Курбаса, а в режисерському штабі під керівни­цтвом Курбаса група молодих ре­жисерів та лаборантів вивчали на­уку режисури.

За цей час режисерський штаб «Березоля» дав когорту молодих режисерів, які в наш час працю­ють самостійно в «Березолі» та в його периферійних театральних майстернях (Одеса, Біла Церква, більшість клубів Києва тощо). Се­ред них виділяються: Ф. Лопатин- ський, В. Василько-Міляєв, Б. Тягно, Я. Бортник, С. Бондарчук та ін.

Найбільш зрілий з молодняка Ф. Лопатинський у минулому се­зоні дав дві постановки: велику п’єсу-агітку «Нові йдуть», цікаву багатством і розмаїттям кінема­тографічних, театральних і цир­кових прийомів, що свідчать про ексцентричний характер таланту режисера, та «Машиноборці» (за п’єсою Е. Толлера «Руйнівники ма­шин»), що розв’язувала питання, яке стояло тоді на черзі в роботі «Березоля» щодо різноманітного використання театрального при­йому перетворення дії, образу, жесту, емоції і т. п. Обидві поста­новки цікаві також використанням у виставах принципу кіномонтажу епізодів.

Поточний сезон у зв’язку з де­якими установками форм нашого побуту в умовах НЕПу загальним зміцненням соціально-економічного становища та висуванням у зв’язку з цим на перший план питань побуту, професійності та ін. порушили перед «Березолем» нове завдання: дати репертуар, що відображає наш по­бут, розкриває і висміює його нега­тивні сторони та проектує нові його форми у майбутньому.

Це завдання лягло на молоду режисуру. Ф. Лопатинський у по­точному сезоні поставив у цирко­вому плані старовинну комедію М. Кропивницького «Пошились у дурні» — цілковито перелицьова­ну щодо висміювання негативних сторін теперішнього села. Строго витриманий цирковий план виста­ви дає змогу загострити комедію до влучної і дошкульної революційної сатири.

Режисер Б. Тягно інсценував за романом Леруа Скотта «Секретар профспілки», показуючи в яскравих театральних образах усю продаж­ність жовтих вождів профспілки і всю гнилу суть крамнички, яку іме­нують Американською Федерацією Праці. Вистава за композицією є те­атральним кіносценарієм; застосо­вані на театрі такі прийоми кіно, як «наплив» та ін. Для швидкої зміни дії під час вистави використано сце­ну, що обертається.

Постановка режисера В. Василь- ка-Міляєва «За двома зайцями» ві­дображає в загостреній комедійно- сатиричній формі побут міста, нові форми міщанства, непівців і т. п. У за­значених постановках, особливо в останній, різко проведено принцип висування на перший план актора, а не тільки режисерської винахідливості.

Визначну роль у роботі «Березо­ля» відігравало постійне співробіт­ництво художника-конструктора В. Меллера, який керує макетною май­стернею «Березоля», що дала у свою чергу низку вже самостійних праців­ників — В. Шкляєва, М. Ашкеназі, М. Симашкевич. В. Меллером таланови­то, цілком по-новому та своєрідно розв’язане предметне оформлення всіх постановок А. Курбаса та кількох інших режисерів. В. Шкляєв оригі­нально й дуже вдало вирішив те саме завдання в постановках «Пошились у дурні» та «За двома зайцями». В. Меллер з його школою — єдині в Україні майстри такого спрямування. Досягнення його дуже цікаві своєю простотою, економністю й доціль­ністю. Часто користуючись у своєму театрі музикою, як засобом впливу на глядача, «Березіль» привернув до своєї роботи групу революціонерів-музикантів, яку очолює А. Буцький — відомий новатор і теоретик у цій галу­зі, який дав чудову музику до «Газу» та «Макбета», що наробила галасу в музичних колах Києва й Харкова.

Говорячи про перейдений «Бере­золем» шлях, слід зазначити, що він ніколи не замикався в рамках лише театральної виробничої роботи. Бу­дучи єдиним в Україні мистецьким об’єднанням з твердо й категорич­но проголошеною ідеологічною та фактурною лінією і, внаслідок цьо­го, ізольованим у своїй роботі, «Бе­резіль», у цілому, завжди змушував виконавця бути водночас і актором, і оратором, і літератором, і педаго­гом, і публіцистом, і кабінетним уче­ним. В усіх цих галузях усі три роки тривала велика і плідна робота, яка цього року вилилася в організацію низки станцій, як от: станція фікса­ції й систематизації досвіду, клубна станція, що охопила своєю роботою всі головні клуби Києва, станція сіль­ського театру, яка готує таку саму інтервенцію на села, станція НОП (наукова організація праці), репер­туарна, статистична (облік анкет се­ред глядачів після кожної вистави), музейна станція (перший в Україні театральний музей), прес-бюро та фотолабораторія.

Треба сказати про роботу «Бе­резоля» в кіно, проведену в 1924- 1925 pp. головним режисером А. Курбасом та кіногрупою, виділе­ною з акторського складу «Бере­золя» — на запрошення ВУФКУ на Одеській кінофабриці. Оціню­ючи кіно як надзвичайно зручний і сильний засіб для організації пси­хіки найширших мас у потрібному напрямку, «Березіль» поставив завданням роботу в кіно. Прийма­ючи запрошення ВУФКу А. Кур- бас першою умовою поставив свою повну автономію в мистецькому плані, маючи на увазі постановкою великого фільму накреслити шляхи української революційної кінемато­графії, розв’язуючи водночас питан­ня виховання нового кіноактора. Насправді ж А. Курбасу довелося давати короткометражні фільми, розраховані на обслуговування чер­гових кампаній, часто ударно й без підготовки та за бездарними сцена­ріями з обмеженими можливостями їх переробляти. Закінчено зйомки й видруковано три фільми: «Вендет­та» — антирелігійна комедія, «Ки­ївські арсенальці» — історичний епізод часів керенщини, «Пригоди Макдональда». З них останній, не­зважаючи на те, що закінчений і зда­ний понад півроку тому і прийня­тий на переглядах одностайними оваціями представників різних уря­дових та громадських органів Одеси й Харкова, досі не побачив екрана, хоча і є за режисерським відобра­женням, майстерністю монтажу, оперативною технікою та ідеоло­гічною цінністю кращим фільмом, коли-небудь випущеним ВУФКУ

Такі обставини змусили А. Кур­баса полишити ВУФКУ і не покида- ючи роботу в кіно (мається на увазі, що триває підготовча робота до за­снування в Києві кіно «Березоля» із власним ательє й технічним та ху­дожнім персоналом), повернутися до роботи в театрі, тим паче, що роз­виток культурно-економічного жит­тя республіки ставить перед театром усе нові й нові завдання, розв’язання яких може виявитися не під силу мо­лодій режисурі.

Необхідна програмна, стандартна постановка великого майстра, робо­ту над якою А. Курбас уже розпочав, розраховуючи завершити її до середини квітня.
Публікація М. Лабінського

Джерело: журнал «Український театр». — 2008. — № 5. — С. 22-25.


Комментарии:

Добавить комментарий

(обязательно)