З виконавської практики Йосипа Гірняка: концептуальний образ Чирви-Козиря («Диктатура» І. Микитенка) | Свадебный дневник - идеи для вашей свадьбы, свадьба своими руками, мастер-классы и свадебные фотосессии

Реальные свадьбы Галерея Сделай сам Идеи Палитра Новости моды
Skip to content

З виконавської практики Йосипа Гірняка: концептуальний образ Чирви-Козиря («Диктатура» І. Микитенка)

Як відомо, виконавська практика провідного актора «Бе­резоля» Йосипа Гірняка (1895-1989) відрізнялася оригі­нальним відтворенням ексцентричних Гротескових обра­зів та соціальних масок злободенних типажів-сучасників. Експресивні, гіперболізовані образи Джіммі Гіґґінса, Кук­си, Миколи II, Мюскара, Мини Мазайла, Зброжека посіда­ють чільні місця у сценічній історії березільців. Однак на початку 1930-х pp. відбулися істотні трансформації його виконавської стилістики актора у бік реалістичної, глибокопсихологічної естетики.

Ці стилістичні трансформації Гірнякового виконавства були зу­мовлені, по-перше, зміною репер­туарної політики театру, тобто до­волі частими постановками творів героїчної «радянської» тематики, по-друге, суто технологічною не­обхідністю відповідних принципів існування в ролі, органічних для реалістичного відтворення харак­терів персонажів. В останніх акторських роботах на кону «Бе­резоля», таких, як Андрій Чирва-Козир, дід Юхим, юнак Котя, комі­сар Кручек, Феноген, боцман Бухта та інші, Гірняк майже не застосову­вав прийомів гіперболи, ексцент­рики, гротеску. Натомість зосере­див увагу на відтворенні почуттів, внутрішніх переживань, життєвих історій героїв.

Одним з репрезентативних при­кладів глибокого проникнення Й. Гірняка у психологію персонажа був образ заможного селянина Чирви-Козиря з вистави «Диктатура» за п’єсою І. Микитенка. Події у творі розгортаються навколо приїзду в село Горбачі представника більшо­вицької партії Дударя для виконан­ня «програми хлібозаготівель». Місцеві заможні селяни на чолі з по­важним старим Чирвою-Козирем утворюють опозицію Дударю. Од­нак їхнім намірам не судилося збу­тися: шість тисяч пудів хліба кон­фісковано, зруйновано долі й життя.

Соціально-побутову драму І. Микитенка Лесь Курбас утілив у формі епічного музично-театрального дійства, піднісши її на принци­пово новий якісний рівень. Завдяки співпраці Леся Курбаса з молодими композиторами Ю. Мейтусом та М. Колядою в «Диктатурі» доміну­вала музика, яка ілюструвала у ви­ставі майже все: голоси, думки, події, внутрішню напругу. Це до­сягалося за допомогою переозву­чення й переакцентування всіх найменших звукових і шумових сегмен­тів вистави. Враження підсилювали арії акторів, що замінювали виголо­шення тексту у звичайній розмовній манері.

Безперервне музичне тло органіч­но поєднувалося із постійною транс­формацією конструкцій В. Меллера. Аскетичне сценічне оформлення відбивало побутові картини за до­помогою символіки. Наприклад, ха­тинки селян були суттєво зменшені, на них сиділи, спали, їх обіймали, як щось найдорожче у світі. Разом із практичним використанням ці хат­ки уособлювали все майно як курку­лів, так і незаможників, були символами майбутнього життя й добробуту. Отже, така версія «Дик­татури» принципово суперечила накресленому автором п’єси побутово-реалістичному напряму. Березільці запозичили в автора тіль­ки фабулу, на матеріалі якої створи­ли власне монументально-патетичне дійство.

У фіналі березільської вистави перемагають представники влади та незаможники. Однак куркулі, які за­знали поразки, відрізнялися біль­шою харизматичністю характерів. Адже образи позитивних, з точки зору радянської ідеології, героїв були як в авторському, так і в режи­серському тлумаченні дещо прямолінійними, натомість образи замож­них селян (негативних героїв), особливо Чирви-Козиря, наділені широким спектром психологічних коливань та рефлексій. Відповідно розширювалась панорама актор­ських інтерпретацій цих образів.

Роль ватажка заможних селян Чирву-Козиря, схарактеризовано­го автором як хитрого, жадібного, жорстокого куркуля, виконав Йо­сип Гірняк. Саме таким як у автора, Чирву грали актори різних театрів. Натомість Гірняк, виходячи з інтер­претації Курбаса, показав цього персонажа людиною мудрою і дале­коглядною, спроможною на бороть­бу за свою власність. Благородний старий з довгою сивою бородою та вдумливим поглядом ніби сфокусовував на собі весь біль та безвихідь певних верств селянства.

Відгуки критиків про виконання Й. Гірняком цієї ролі були позитив­ними. Наприклад X. Токар схарак­теризував багатогранний образ Чирви так: «Чирва-Гірняк. Він дав прекрасний образ хитрощів, викрутності, богомілля, образ, що уві­брав в себе гостру ненависть свого класу до пролетаріату, образ — вті­лення ідеалу «столипінського му­жика» [4]. Про нетиповість Гірнякового куркуля А. Болобан писав: «Глибоко продумана з філософ­ським настановленням є постать куркуля Чирви-Козиря у виконанні арт. Гірняка. Ця прихованість його сокровенних думок за машкарою благообразного ісусика — все це надає більшої принципової ваги його постаті й його вчинкам» [1].

Зовнішній образ Чирви у пере­важної більшості рецензентів асоціювався з біблійним образом Мойсея, і це не випадково. Актор справді мав вигляд, подібний до усталеного уявлення про зовнішність пророка. Величність рухів і сумний погляд робили Чирву войовничим та ураз­ливим одночасно. Про роботу над зовнішніми рисами Чирви актор згадував так: «Користаючи з наве­деного мистецьким керівником зви­чаю, що зовнішній образ ролі залишався ініціативі актора, я шу­кав допомоги й поради у художника Вадима Меллера, у перукаря та кос­тюмерів, щоб вони допомогли під­няти мій зріст, змінили мої зовнішні прикмети і надали їм виразу людини, здатної переборювати життєві перешкоди. Засоби, якими я плану­вав змінити свою індивідуальну зов­нішність, складалися з аксесуарів, що обтяжували еластичність руху на рухомих площинах, на яких при затемненій сцені треба було міняти свої місця дії.

Я мов у дзеркалі бачив себе, свою велику «патріаршу» бороду, такі ж вуса, брови і весь одяг. Я приглядав­ся до Чирви, до його жестів, до його рухів, я їх контролював, коригував. Я вперше почув себе роздвоєним, тобто діючим і споглядаючим. Я не пізнавав свого голосу, жести і пове­дінка відповідали зовнішньому об­разу Чирви, нічого притаманного, індивідуально гірняківського я не догледжував» [2; 336].

Окрім оригінальних зовнішніх малюнків ролей, формат вистави вимагав бездоганних музичних нави­чок. У «Споминах» И. Гірняк за­значав, що актори «мусили компенсувати оперові голосові дані мистецтвом лицедійної гри. Вони мусили говорити в супроводі музи­ки мелодійним речитативом, до­повнювати музично-драматичне оформлення п’єси інтонацією слова, музикою пластичного жесту та ру­хом тіла» [2; 333].

Вокальні дані березільських ак­торів були на високому рівні. Але слід зауважити, що опера потребує специфічної вокальної підготовки і тренування. Із гостро критичною оцінкою акторського виконання оперних партій у газеті «Комуніст» виступив А. Хвиля: «Відомо, яке значення в драматургії має «Дикта­тура». Ця бойова п’єса була написа­на на тему класової боротьби на селі. Що ж зробив з нею Курбас? Він у найдраматичніших місцях п’єси примушує героїв її співати! Та ще як погано її співати!

Що робить Курбас з куркулем у «Диктатурі»? Як він його показує? Грі куркуля він надає такого стилю, що перед нами не живий куркуль, запеклий ворог соціалізму, який ду­шив, рвав, стріляв найкращих синів пролетаріату, а якийсь давньогрець­кий філософ лежить на пляжі біля моря й міркує про життя-буття лю­дей взагалі» [5].

Якщо відкинути ідеологічну ангажованість А. Хвилі, то залиша­ється принципово важлива інформація про нестандартну, виключно своєрідну інтерпретацію образу Чирви. Власне, чому заможний се­лянин обов’язково має «рвати й стріляти синів пролетаріату» (за А. Хвилею), чому образ куркуля треба трактувати як узурпатора й деспота? Курбас, а слідом за ним і Гірняк, показавши куркуля само­достатньою вихованою людиною, пішли іншим шляхом, протилеж­ним до усталених уявлень як І. Ми­китенка, так і широкого загалу. Тобто Гірняк зламав стереотип об­разу Чирви, сформований в поста­новках «Диктатури» іншими теат­рами і традицію зображення заможних селян корифеями І. Карпенком-Карим, П. Саксаганським та іншими. Характерні риси образу Чирви-Гірняка суперечать прикметам глитая і викликають симпатію. Ймовірно актор привніс акцент західноукраїнської тради­ції, за канонами якої хазяйновитість була чеснотою, гарною ри­сою.

У 1930-ті роки втілення «про­грами розкуркулювання» в Україні досягло апогею. Це була трагедія для заможних селян, які наполегли­во працювали і набули певного май­нового статусу. На сучасному етапі історичний досвід знищення земле­роба як класу засуджується, бо представники цієї верстви населен­ня виконували одну з найважливі­ших функцій життєдіяльності — за­безпечення населення продуктами харчування. Фактично завдяки праці селян (у тому числі й куркулів) у країні продовжувалося життя. Отже, нинішні симпатії до замож­ного селянина були приховані у ви­ставі Леся Курбаса за яскравими, непересічними образами Чирви, Півня, Гусака, які гуртом намагали­ся захистити майбутнє власне й на­щадків.

Захоплюючись роботою Гірняка, Ю. Дивнич писав: «Виходячи з вистави, трудно було глядачу розібра­тись аналітично, якими ж чарівними пальцями «показав» актор блиску­чий образ Чирви, якими саме склад­никами і засобами створив Гірняк цього монументального селянсько­го короля. Словом? Співом? Жес­том руки? Мімікою? Чи гримом і костюмом? Що він сам у житті ни­зенький, худенький чоловічок виріс на помостах і вежах сцени у борода­того велетня Мойсея — це не диви­на. Ми знаємо, що в цілому колекти­ві березільців мабуть ніхто з акторів не працював так майстерно, любов­но без перукаря цілими годинами перед виставою над гримом і костюмом. Але хіба ж у цьому річ? Всі ці складники, окремо взяті, здають­ся мертвим реквізитом. Ми тільки ледь устигаємо занотувати їх тіні в сліпучому і динамічному образі ге­роя, цієї живої дитини живої актор­ської душі, живої маски живої епо­хи» [3; 35].

Майже вся творчість Й. Гірняка відбилася у масках його епохи, але образ Чирви не вписується у сте­реотипне уявлення про конкретну соціальну маску. Хоча Чирва і був селянином-сучасником, представ­ником певного соціального про­шарку, все ж актор створив образ нетипового соціального героя. Окрім захисту власного майна, цей герой міркує про вічне, оцінює плин життя філософськими катего­ріями. Такою інтерпретацією обра­зу Чирви Й. Гірняк доводив, що за­можний селянин не лише багатій у прямому розумінні цього слова, а й людина складної внутрішньої кон­ституції, самодостатня особис­тість, потенційний лідер. Це була акторська робота над образом усу­переч ідеологічним викривленням справжніх рис та якостей представ­ників певного прошарку селян. Крім того, роль Чирви була однією з підсумкових робіт березільського періоду у творчості Й. Гірняка. Ак­тор комплексно й багатогранно ви­явив увесь свій виконавський до­свід задля створення непересічного концептуального образу Чирви-Козиря.

1. Болобан Л. Подвійна перемога: Про поставу п’єси Івана Микитенка «Диктатура» в «Березолі» // Ра­дянський театр. — Харків, 1930. — № 3/5. — С. 54.

2. Гірняк Й. Й. Спомини / Упоряд. Б. Бойчук. — Нью-Йорк: Сучас­ність, 1982. — С. 333.

3. Дивнич Ю. В боротьбі з дикта­турою // В масках епохи. — Мюн­хен: Україна, 1948. — С. 35.

4. Токар X. Велика перемога «Бе­резоля»: Від побутових сцен — до патетичної героїки // Робітнича га­зета «Пролетар». — Харків, 1930. — 3 черв.

5. Хвиля А. Лицар малахіянського образу // Комуніст. — Харків, 1933. — 6 жовт.

Джерело: журнал «Український театр». — 2008. — №6. — С. 23-25.

Автор: Тетяна Бойко


Комментарии:

Добавить комментарий

(обязательно)